З будівництвом залізниць Даллас став діловим і торговим центром до кінця 19 століття. Відповідно зростало й населення. З 1880-х до 1910-х років кількість мешканців Далласа збільшилась майже у два рази. Але й разом з тим місто більше забруднювалось та з’являлось все більше захворювань. Попри те, що у цей проміжок часу з’явились лікарні Святого Павла та Паркленд, вони не могли впоратись із напливом пацієнтів. Крім того, залишалась проблема якості медичної допомоги. Як місто змогло розв’язати цю проблему далі на dallas1.one.
Що сприяло заснуванню нової лікарні
Прагнучи поліпшити медичне обслуговування, техаський хірург Чарльз Мак-Деніел Россер заснував медичний факультет у Даллаському університеті (згодом медичний факультет перетворився на медичний коледж). Розуміючи, що студенти потребують практики та спілкування з пацієнтами, Россер намагався домовитися про проведення занять у лікарні Святого Павла, проте дозвіл так і не отримав. Лікарня Паркленд була готова співпрацювати зі студентами, але до неї можна було дістатись хіба що на конях.
Тому разом з кількома колегами, Россер заснував у Далласі лікарню доброго самаритянина.
Будівництво лікарні
Для облаштування лікарні Чарльз Россер придбав двоповерховий будинок із 14 кімнатами на Джуніус-стріт у Східному Далласі. Для реставрації приміщення пастор баптистської церкви в Далласі Джордж Труетт допоміг зібрати 250 тисяч доларів США. Лікарня відкрилась у 1903 році як Техаський баптистський меморіальний санаторій за фінансової підтримки Генерального баптистського з’їзду Техасу.
У 1914 році лікарня розширилась внаслідок будівництва триповерхового корпусу для пацієнтів із нацменшин. У 1918 році було засновано школу медсестер. До 1920-х років лікарня стала обслуговувати 20 000-30 000 пацієнтів щорічно. Приблизно у той самий час була відкрита дитяча лікарня.
У 1921 році заклад було перейменовано в лікарню Бейлор, а в 1936 році — на лікарню Університету Бейлора, щоб підкреслити її зв’язок із баптистським університетом Бейлор у Вако, штат Техас. У 1937 році поруч із лікарнею Університету Бейлора відкрили пологовий будинок Флоренс Найтінгейл. У 1943 році медичний коледж Бейлорського університету залишив Даллас і переїхав до Х’юстона, але лікарня залишилася.
У 1950 році медичний заклад зазнав чергового розширення, що призвело до створення семиповерхової лікарні Джорджа В. Труетта, яка стала частиною лікарні університету Бейлор. Зрештою заклад було перейменовано на Медичний центр університету Бейлора.
Медичний центр Університету Бейлора сьогодні
Медичний центр Університету Бейлора є частиною далласької мережі охорони здоров’я Scott & White Health, що була заснована в 1903 році. Система також включає Інститут реабілітації Бейлора та медичні центри Бейлора в Еннісі, Гарленді, Грейпвайні та Ваксахачі.
Медичний центр Університету Бейлора є одним із найкращих закладів Сполучених Штатів у галузі трансплантації та серцево-судинної хірургії. У 1987 році програма трансплантації печінки користувалась великим попитом серед дорослих американців. Крім того, медичний заклад спеціалізується на трансплантації нирок, серця, легенів і кісткового мозку.
Як і багато великих медичних центрів, Медичний центр Університету Бейлора підтримує проведення медичних досліджень. Можна виділити дев’ять основних напрямків, які фінансує заклад: хвороби травлення, фотобіологія, біологія трансплантації, онкологія, імунологія, біомедичні науки, метаболічні захворювання, радіологія та хірургічні дослідження.